Десь, колись...

Сьогодні згадала про свої писульки, які прийшлось згадувати усно, бо писемно вони канули на старому АШДІДІ нашого кафедрального форуму, який зараз не функціонує. Згадала цю річ і побачила людину для якої це було написано. Якось дивно, бо все забулось, залишились тільки шрами,які обростають волосками часу. Та все таки не обмину цю річ, адже це було від серця.
...
„Що подарувати?”

Кожного року задумуюсь над цим. Були подарунки безглузді, були і не дуже, були і від душі, власноручні. Були різні та достойних не було.

„Що ж тобі подарувати?”
Може хочеш вічного щастя? Будем посміхатись один-одному вранці і перед сном.

А як на рахунок вічного літа? Ні, переїздити нікуди не потрібно. Буду зігрівати теплом долонь.

Хочеш зірку з неба? Знаю – безглуздо, популістично і нереально. Але ми можемо запалити її разом, можемо її створити. Одну, двох, трьох... скільки ти б хотів?

Хочеш подарую тобі весь світ? Знаю – у мене нема скільки грошей і де подіти всіх людей? Але для мене весь світ в твоїх очах, шукай його у моїх – Він вже там.

Може приємних утіх? І я цього хочу. Я старатимусь!!!

Достатку? Ні, це не подарунок, скоріше необхідність. Проїхали.

Хочеш моє серце? Та воно і так належить тільки тобі.

Ну ось здається і визначилась. Сподіваюсь тобі сподобається. Все від душі – просто прийми це.

Share/Save/Bookmark

3 коментарі:

Andrii сказав...

ГАРНО!!! Те що пишеться від душі, завжди віддає теплом =)

Viva Natalya сказав...

Тут Ви праві,Жан. Варіанти на зразок "а не написати мені сьогодні за чашечкою кампоту новий шедевр..." не котуються.
Цю річ печатали пальці на клавіатурі, диктувало серце, а я плакала.

Viva Natalya сказав...

Ха! Знайшла оригінал. :)