В четвер зранку вийшла з автобуса, йду на роботу, сонечко, класненько так, що аж підстрибувала з радості, посміхалась сама до себе - короче суцільний позитив. І яке було моє здивування, що майже ніхто не звертав уваги на цих 52 кіло позитиву %)... на симпатичну руденьку дівчинку з шикарним настроєм і не менш шикарною посмішкою. Я ім в очі дивлюсь, а фіг там! ТОбто там перед таблом або мобільний, або ше краще бруківка. Яка-то лажа получається.

Якшо іти по вулиці і почати вдивлятися в маси то можна побачити багато цікавого (ну хоча б мене, для прикладу, якшо іти по Січових Стрільців, Коновальця чи Чорновола :) ) :
наприкла дівчинку з рогами- як виявилось на ближчій відстані, це були хвостики
чи довгоногу красуню в шортиках (дехто навіть цього не помічає!!!! Хоча я стараюсь не пропустити жодної спідниці )))), чи чарівного хлопчика...
Єдине шо поєднує всіх зустрічних так це задуманість або бездумність. Я теж ходжу як зомбі і часто не пригадую як я пройшла останні 200 метрів бо я звісно про шось мега-важливе розмишляла.
Мораль сей басни - треба трохи роззиратися, навколо таки дуже цікаво ;)

П.С. : тоді ж обідом пішла на міське озеро. Ехх! Благодать! Треба туди ходити на обід, як на пікнік. Щей очі він ПК відпочинуть.
Адіос, амігоси ;)

Роззуй очі!

У когось їх багато, в когось зовсім нема. Хтось з ними бачиться по святах, а інші не уявляють без них і дня. Друзі: хто вони для нас?

Вчора провела чудовий вечір з подругами (ніч на Андрія і все таке), багато сміху, просто позитиву і ... на час забула про свої негаразди. Чудово напевно мати тих людей з якими можеш забути про все, але чи варто? Я по на турі більше одинак і рідко з ким ділюся таємницями, проблемами. Все в собі. Важкувато, проте так звикла. Але "вчора" трошки перевернуло моє уявлення про дружбу.

Ну от хто для нас друзі: люди з якими весело, які тебе розуміють, поділяють погляди, хоббі, музичні вподобання, можуть вислухати, допомогти, порадити? Напевне так і список можна продовжувати. Ми хочемо бути з ними коли нам сумно і весело, коли щось трапилось в житті, ділитись новинами, але чому? Ми просто не вміємо бути самі з собою. Легше бовкнути якусь дурню і розвеселити толпу ніж себе самого. Ну от для цікавості можна спробувати: "Гааа, дивись Наталя (вставити своє ім"я), яка ти патлата - в панки подалась?" Ну і як? ну так, не дуже. Тим не менше гарантую успіх цієї фрази серед невеликої компанії більше одного. Хтось посміхнувся, посміхнулась я, потім ше хтось - ланцюгова реакція. Так хто такі друзі? Каталізатори, що пришвидшують нашу реакцію на навколишній світ, наш гарний настрій? Легше переконати толпу в тому, що все класно і самому радіти. Ніж переконати в цьому себе власноруч. Компанія це скоріше "притулок" де завжди тепло і радісно. Але в притулках є тільки час до ранку. Потім знову на холодні вулиці свого впертого і самотнього Я. Кожного дня ми чекаємо ночі щоб знову повернутись до них і погрітись.

Отож, хто вони? Таки це наше рятівне коло, нажаль... Ми маємо зустрічатись, щоб ділитись радістю і примножувати її, а не зичити і створювати з нічого ілюзію щастя. Проте я вдячна їм, ДРУЗЯМ, за цей наркотик, який необхідний як повітря. Поки ми не навчимося бути з собою, радіти і сумувати з собою, ми ніколи не віддячимо їм за ті, хоч і примарні, але хвилини тепла.

Всетаки варто зайнятись благоустроєм своїх "вулиць", освітити їх ввечері, прикрасити вдень, провести опалення, полагодити з сусідами (тілом, мозком, серцем) увімкнути приємну музику і запросити Друзів? Впевнена , що варто Поділитись щастям, а не брати взайми ;)

Друзі. Хто вони для нас?

Переглянула в новинах , що відбувся благодійний аукціон,який влаштували дизайнери. Мета - всі гроші підуть на боротьбу зі СНІДом. Це все так мило, тільки це всерівно шо товкти воду в ступі. Хотять ліквідувати наслідки (які по своїй природі не можна ліквідувати), а справжня причина залишається недоторканою. Тільки це все ніколи не закінчиться і наш ринок ніколи не завоює біотопливо, альтернативні джерела енергії та не зникне наркоманія тому, що це комусь потрібно. Так цікаво дивиться коли показують науковця-агронома який уже кілька років змішує біотопливо власного виробництва з бензином у якомусь там співвідношенні, потім він розповідає наскільки йому вигідніше в плані грошей і як це зменшує негативний вплив на екологію. Ха! можна подумати цього ніхто до нього не знав і не робив. Всі знають тільки кому це потрібно? О так, зараз всі скажуть шо нам самим. Та ясне діло. Тільки ми з Вами нафтою не торгуємо, звідси випливає шо нас ніхто не питає. Уявіть собі: всі перейшли на біотопливо і дружньо помчались на поля садити гризачку... ех ідилія. А фіг там! Хто гроші зароблятиме на нафті? хто воюватиме за неї? А хто буде тепер міцнішу економіку мати? Може той у кого більше буряків виросло? Ні. Тому нафта від нас нікуди не дінеться так як і ми від неї. Та ж доля і наркотиків, і зброї, і всякого зхожого "збіжжя".

Про добрих тьотів і дядів